Детгиз: «Треба забігти вперед і очолити літературний процес»

0
3

Керівники найстарішого російського видавництва дитячої літератури Алла Насонова і Віктор Лисов — про поточну ситуацію на ринку дитячої книги.

Директор «ДЕТГИЗа» Алла Насонова та заступник директора Віктор Лисов розповіли в інтерв’ю нового журналу «Перепліт» про літературному процесі і про те, чим живе найстаріше видавництво дитячої літератури в Росії.

— Чому сучасна ситуація на книжковому ринку така, що постійно, під різними соусами, перевидають класику, і дуже мало – сучасних авторів?

А. Н. — Це нормальна практика, бізнес є бізнес. Оскільки дев’яносто п’ять відсотків видавництв все-таки відносяться до літератури як до бізнесу. До якого, на моє глибоке переконання, дитяча книга ставитися не має. Видають перевірені часом книги не тому, що Остер або Успенський подобаються публіці або пишуть глибше, сильніше, яскравіше, талановитіше нових авторів. Просто вони розкручені, радянське держава вклала в їх рекламу величезну суму, яка зараз не по кишені жодному видавництву. Візьмемо, приміром, такого гіганта, як «Росмен». Йому і не снився рекламний бюджет, аналогічний тому, який був у свій час у книг Михалкова або Успенського. Як мені в такій ситуації розкрутити Асю Петрову або Аню Ремез? Та я навіть і не намагаюся, сподіваючись, що їх талант, правда життя, закладена в їх книгах, фантазія, образність їм притаманна, розкрутять потихеньку самі себе.

— Так і відбувається?

А. Н. — Так, з досвіду нашого видавництва це можна сказати. Але треба дочекатися, поки автора дізнаються, поки спрацює сарафанне радіо, поки вести про книгу, завдяки Інтернету, дійдуть до окраїн російської імперії. Книжка дійсно розкручує себе сама, але робить це, на жаль, дуже довго.

— Зараз до сучасним молодим авторам повернулися обличчям багато видавництва…

А. Н. — Перші книги сучасних авторів на початку двохтисячних років видавали саме ми. Улюблені наші партнери, «Дитяча література», чудово існували і продовжують існувати на перевидання серії «Шкільна бібліотека» і роблять дуже важливу справу, поповнюючи запаси дитячих бібліотек країни. Решта тоді міцно сиділи на перевиданні перевірених книг – Ліндгрен, Мілна, Туве Янссон. Загалом, на одному цьому можна жити приспівуючи, їх не треба розкручувати, бо російська людина в усі часи ласий на все «закордонне».

— Саме тому іноземним авторам читач вибачає те, що не прощає своїм? Якщо в книзі російського дитячого письменника буде оголена натура, його підданий остракізму, а західному все пробачать?

А. Н. (сміючись) — Напишіть під псевдонімом, і вас надрукують! Написано на книзі: «сучасний італійський письменник», значить – треба почитати. Велика цікавість російського народу до того, що робиться там, за кордоном.

— При цьому ви видаєте, переважно, російських, а не західних авторів…

А. Н. — Так, краще не зв’язуватися з західними, за рідкісним винятком – якщо це теж невідома в Росії, цікава проза чи поезія. І все це, загалом, разові видавничі проекти. У нас був досвід видання книги фінської письменниці Реетты Ниемеля, нещодавно ми випустили збірку сучасної французької поезії – «Мсьє, мсьє, котра година?» і чудову японську казку «Казка про кота, який жив мільйон разів». Вона вийшла завдяки співпраці наших дитячих бібліотек з японським дитячим журналом. Вони нам порекомендували цю книгу, розповівши про давньої мрії письменниці Йоко Сано, яка дружила з Юрієм Ковалем, видати цю книгу в його перекладі. На жаль, при їх життя це не вийшло, а ми вирішили випустити її в їх пам’ять.

— Ви наголошуєте, що ви некомерційне видавництво…

А. Н. — Комерційне, в тому сенсі, що ми живемо своєю працею і заробляємо гроші, продаючи наші книги, ми принципово неприбутковий видавництво, ми самі вибрали для себе цей нелегкий життєвий шлях. Як і всі нормальні люди, ми теж хочемо заробляти гроші. Просто нам самим цікавіше робити книги, які чомусь не є комерційними. Це, наприклад, книги відроджені, забуті, недооцінені… Нам, слава Богу, є що перевидавати і цього вистачить ще на весь наш вік. Приміром, у нас виходила чудова книга Лева Брандта «Браслет другий», не перевидавалася з сорокового року, чудова проза, рівної якій, загалом, немає в дитячій літературі. Це проза про тварин, але не природнича, як у Біанкі, а художня, той рідкісний жанр, в якому написаний «Холстомер» Толстого. Коли через трагічну історію тваринного людина пізнає самого себе. Глибока філософська проза для дітей. Буде така книга добре продаватися? Очевидно, немає.

— Як, втім, і книги молодих авторів. Тобто у вас у видавництві два безперспективних напряму – добре забуті старі і нікому не відомі нові.

Ст. Л. — Молоді – це перспективний напрямок.

— Перспективне, але не прибуткове.

А. Н. — Не знаю, життя покаже. Нам ще рано робити якісь висновки. Але от, припустимо, я суджу по першому збірнику фестивалю «Молоді письменники навколо «ДЕТГИЗа». Він не тільки миттєво був проданий без залишку, але і був номінований на головну видавничу премію Росії – «Найкраща дитяча книга року». А значить, освічені і розуміючі люди прочитали цей збірник і оцінили по достоїнству. Нам досі пишуть читачі з різних куточків країни і просять продовження. Як керівник видавництва я перебуваю в глибокому переконанні, що діти точно такі ж читачі, як і дорослі. Я, наприклад, дуже люблю Достоєвського, але їм не обмежується коло моїх душевних потреб. Читаючи Достоєвського, я з жадібністю стежу за сучасною прозою, з задоволенням читаю Дмитра Бикова, Людмилу Улицьку, і так далі. Без сучасної книги я, як читач, себе не уявляю. Точно також і дитина, якщо він читає Ліндгрен, Мілна або Андерсена – це добре і корисно. Але будь-яка дитина інстинктивно шукає відповіді на свої сьогоднішні питання, точно так само, як і дорослий читач. Крім класики йому потрібне підживлення сьогоднішньої поезією і прозою, в самих різних жанрах.

— Але як молодий автор доб’ється того, щоб його рукопис була розглянута в «ДЕТГИЗе», якщо ви нічого про нього не знаєте, і ніхто вам його не порекомендував? Чи це можливо?

А. Н. — Не дуже легко, але можна. Величезний потік рукописів приходить самопливом – до десяти на день. Особливо після відкриття сайту, чого я довго опиралася. Ми, здається, були останнім російським видавництвом, у якого з’явився сайт. Але як тільки він відкрився, до нас хлинув потік рукописів, і ми повісили оголошення про те, що за свій рахунок не можемо їх роздруковувати. І, тим не менш, так виходить, що якщо це дійсно вартісна книга, вона дійде до нас якимись іншими шляхами.

Ст. Л. — Ось, наприклад, тільки що вийшла книга Ніни Дашівської «Сім невисоких гномів». Ніна просто підійшла до нас на книжковому ярмарку та показала вже готову книжку, з ілюстраціями талановитої художниці Ольги Швейцер, причому співавтори знайшли один одного по Інтернету. Нам книга сподобалася, не в останню чергу завдяки цим ілюстрацій, і ми тут же вирішили її видати.

— Тобто це ефективний такий спосіб видати в «ДЕТГИЗе»?

Ст. Л. — У випадку з Дашівської це спрацювало, тому що книжка дійсно хороша. До нас часто приходять на стенд люди з готовими книжками, але дев’яносто відсотків з них складно читати і вже точно не варто видавати. Дуже багато, до речі, приходить так званих професіоналів від літератури, які кажуть, що можуть писати на будь-яку тему. «Дайте мені тему, я вам книжку напишу!». Нам це нецікаво, ми так книги не робимо. Ми вважаємо, що автор повинен народити своє. Хоча такі видавництва є, і це теж рід літератури, і вона, як показує практика, продається.

— Яким треба бути автором, щоб почути від «ДЕТГИЗа»: «на Жаль, це не наш формат»?

Ст. Л. — Ми взагалі не любимо слово «формат» стосовно до видавничої справи. Формат буває на радіо.

— «ДЕТГИЗ» — єдине видавництво в Росії, у якого є окрема програма, націлена на відкриття нових імен – «Фестиваль молодих письменників, які пишуть для дітей». Як ви до цього прийшли?

А. Н. — Нам хотілося, щоб автори «терлися» один про одного і про старше покоління, виробляли стиль, погляд, отримували знання… Взагалі, якщо хочеш народити процес, не можна сидіти і чекати, коли серед лавини графоманії блисне одиничний випадок талановитого твору. Треба забігти вперед і очолити літературний процес. Що ми і зробили. Тут треба віддати належне, нас підтримали керівники Федерального агентства по друку. Сподіваємося, що і надалі будуть підтримувати.

— Тепер автори надсилають рукописи саме на фестиваль, а не просто у видавництво?

— Так, і у великій кількості. Щороку долучаються нові люди, у списку учасників з’являються нові імена. Кістяк, звичайно, повинен залишатися незмінним. І нашими фестивальними знахідками користуємося не тільки ми одні, але й інші видавництва. Ми цьому раді.

— А ви самі звертаєте увагу на підсумки літературних конкурсів, лауреатів премії?

— На жаль, у нас немає додаткового редактора, який стежив би ще і за цим бурхливим процесом. Але якщо нам повідомляють про якихось цікавих авторів, ми обов’язково звертаємо увагу. Ось, наприклад, відкрили для себе нещодавно чудового автора Євгену Басову, хочемо її видавати. Дуже добра, серйозна проза. Але видати – це ще навіть не півсправи. Як далі донести її дітям? Потрібно проводити роботу з бібліотекарями, педагогами, молодими батьками. З пресою, нарешті! Я знаю у всьому Санкт-Петербурзі і околицях ну трьох-чотирьох таких ентузіастів, завідуючих бібліотеками, які будуть рекомендувати дітям читати ці книги, проводити з ними роботу в цьому напрямку. Але це також капля в морі.

— Завдяки відсутності реклами таких книг і розкрутки…

— Так, завдяки цьому, але також із-за відсутності інтересу до дитячої книги взагалі. Я маю на увазі державний, політичний інтерес. Держава не пропагує, не підтримує і не стимулює дитячу літературу зовсім. Навіть єдина державна премія з дитячої літератури – «Червоні вітрила» — благополучно зникла, проіснувавши два роки. Заявлена всеросійський дитячий книжковий ярмарок «Читай-ка!» померла, так і не народившись. Немає концепції, кажуть. А діти тим часом підростають! Без книги…Якщо є потужні інститути підтримки дитячої книги, то і реклама не потрібна. Дивіться, в маленькій Данії виходить два журналу про дитячу літературу, а у нас його поки немає.

Будемо сподіватися, що з появою «Палітурки» ситуація зміниться. Але, щоб вижити, він повинен мати підтримку уряду і поширюватися по всіх бібліотеках країни. От тоді про це можна буде говорити серйозно, як про просування дитячої літератури. Адже це не просто література, а пропаганда і виховний процес. Ви виростите те, що ви виростите. Читання, як виховання душі, так само важливо, як основна освіта. Не менш стратегічно важливо для країни, ніж входження в Європейський союз і єдиний торговий простір…

— Але в цілому видання дитячої літератури, як мені здається, зараз переживає підйом, оскільки набагато більше, ніж, припустимо в дев’яності, видається хороших дитячих книг.

— За кількістю найменувань – так. Але за тиражами – в десятки разів менше. А це просто «пшик». У країні з дитячим населенням п’ятнадцять мільйонів хлопців тиражі у п’ять тисяч примірників «погоди не роблять», тобто не роблять того педагогічного і виховного ефекту, який повинні і зобов’язані мати! Я віддаю в цьому собі звіт. У нас як жило п’ятнадцять мільйонів дітей, так і живе. Де п’ятнадцять мільйонів і де п’ять тисяч? У дев’яності тиражі були ще тридцатитысячные, і повторювалися по кілька разів. Видавництв було менше, це факт. Але охоплення аудиторії було в сотні разів більше. «Шкідливі поради» Остера, видані тоді, були у кожної дитини. Зараз процес можна назвати творчим розвитком, але повної стратегічної та соціальної стагнацією.

— У видавництва немає планів розвивати інші напрямки, крім художньої літератури?

Ст. Л. — Ми деякий час тому видавали серію в допомогу школярам, там виходили чудові книги Наталії Долининой, Юхима Эткинда. Зараз допоміжна література сильно зіпсувалася, перетворившись в збірки «150 кращих творів» або «Прочитай «Війну і мир» за півтори години». У Долининой є книжка «сторінками війни і миру». Сучасні діти це читати не будуть точно. Там не переказується сюжет роману. Юний читач запрошується до роздумів. Треба включити мозок, не замикатися рамками шкільної програми і необхідністю здати ЄДІ. Зараз такі книги продаються погано. Ще років п’ять-сім тому у нас їх закуповували на школи. А зараз, мабуть, вчителям стало нецікаво давати дітям якийсь додатковий матеріал, крім програми. Відповідно, дітям нецікаво теж. І тому цю серію ми позабросили, хоча дуже хочемо її відновити.

— Скільки книг ви випускаєте в рік?

Ст. Л. — Близько двадцяти книг на рік. Але це межа наших технічних можливостей. В наступному році ми можемо випустити тільки п’ять книг, якщо не отримаємо грант. У нас працює «три з половиною» людини, і ми постійно знаходимося під загрозою виселення з будівлі. Почасти тому немає можливостей для тієї самої «розкрутки», про яку ви говорите. Але при цьому ми активно беремо участь у книжкових ярмарках. І у нас є постійні читачі, які з року в рік приходять на наші стенди і купують книги, причому не тільки новинки.

Розмовляла Анна Боярова. Дякуємо за надану публікацію журнал «Перепліт»

Детгиз
Код для блогу

Детгиз: «Треба забігти вперед і очолити літературний процес»

Керівники найстарішого російського видавництва дитячої літератури Алла Насонова і Віктор Лисов — про поточну ситуацію на ринку дитячої книги.

Прочитати повністю Kidreader.ru

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here