Ганна Нікольська: «Дитяча книга повинна бути смішною, чесної і яка вселяє надію»

0
2

Ганна Нікольська — дитячий прозаїк, лауреат престижних літературних конкурсів. Її книги «Кадин — володарка гір», «Валя offline», «Про Бабаку Косточкину», «Баранчик Вгорошек», «Ладошкины казки» користуються незмінною любов’ю у юних читачів. Спеціально для KidReader.ru Ганна розповіла про те, якою повинна бути дитяча книга, про своїх улюблених авторів і художників, а також про те, як зазвичай «пишуться» книги.

Книги Ганни Микільської неодмінно викликають посмішку у дітей і відчуття тепла і радості з власного напівзабутого дитинства у дорослих. Частіше її книги дуже смішні, хоча порушувалися теми можуть бути аж ніяк не веселими. Наприклад, проблема дитячих страхів. У книзі «Нестрашна енциклопедія чудовиськ, юдищ і бук» жахливі «монстри» представлені з такою фантазією і гумором, що від страху не залишається і сліду. Так і в книзі «Про Бабаку Косточкину» головний герой бореться зі страхами дуже нетривіальним способом.

— Ганна, а в повсякденному житті ви серйозна людина?

— Я б не назвала себе хохмачкой або, навпаки, серйозною тіткою — швидше серединка на половинку.

— Чи буває так, що гумор допомагає вам впоратися з якимись складними життєвими проблемами?

— Я взагалі вважаю хороший гумор ліками. Коли сумно, лікуюся Ільфом і Петровим, Булгаковим і Зощенко. Чи Славою Се. Або дивлюся старі англійські камеді-шоу, «Монті Пайтон» мене дуже надихають і «Тільки дурні й коні». Один раз нас обікрали у потязі — тиха сутула жінка, сусідка по купе. Ми їхали на відпочинок до Болгарії, приїхали в Софію без копійки. Довелося якось викручуватися десять днів. Викручувалися, обходили кафе з магазинами за кілометр, нападники під балкон каштани смажили, але було весело. Одна з найбільш пам’ятних поїздок за все життя.

— Ганно, розкажіть, будь ласка, про своїх улюблених дитячих книгах. Які у вас у дитинстві були улюблені автори, художники?

— Я була записана в дві бібліотеки — дитячу і юнацьку, брала там книги навмання. Не пам’ятаю, щоб хтось щось радив. «Мері Поппінс» — причому я її полюбила саме через ілюстрацій Геннадія Калиновського, вони мене приголомшили. «Недопесок» Юрія Коваля — її теж ілюстрував Калиновський, «Чебурашка» Успенського, потім був «Братик Лис і братик Кролик» Харріса, і набагато пізніше — «Аліси» Керролла. Можна сказати, Калинівський мене втягнув з руками і ногами в книгу — ми з мамою його по крихтах розшукували друзям, по бібліотеках. Ще з яскравих спогадів — «Муфта, Мохобородька і Мохова борода» Ено Рауда, там теж були чудові ілюстрації. «Мумі-тролів» Туве Янсон, звичайно, з-за дивовижної атмосфери. Я за власними дитячими спогадами розумію зараз і ще по доньці, що діти багато відчувають в книзі. Не розуміють, а саме відчувають, що у них вроджене чуття на красу — чи то мова, настрій або картинки. Можна запросто зіпсувати, від батьків залежить.

Дуже любила «Вітер у вербах» Кеннета Грема — у мене була книга з чорно-білими ілюстраціями Шепарда, його ж Вінні Пух. Ще була подруга з цілим шафою книг, у неї я знайшла величезну книгу Битструпа і ще Хармса. Це було відкриття! Що доросла людина в здоровому глузді пише таку чудову нісенітниця — це нас вражала. Ми потім малювали до Хармса картинки, всяких товстих жінок, що нігті на ногах.

— Ганна, а яка з ваших книг для вас найбільша «цінна, кохана», якщо взагалі можна виділяти якусь книгу з інших?

— Кохана «Бабака» — вона про Барнаул, моє місто, про моїх улюблених людей. Вона безбашенная і смішна, по-моєму. Я її вільно писала. Іноді пишеш і весь измучаешься, а іноді тільки і встигаєш записувати — як під диктовку. У мене важко буває з тими книгами, які народжуються з сюжету, «Бабака» йшла від настрою, від способу. Я грандіозне задоволення отримувала, коли її писала. Ще люблю «Валю offline». Я рідко буваю стовідсотково задоволена собою, тому намагаюся не читати вийшли речі — страшно. З Валею» є таке почуття — у мене вийшло. Хоча воно вже в пам’яті, її я теж не перечитувала після виходу, але все одно воно гріє.

— Хто із сучасних дитячих авторів і художників вам найбільш симпатичний?

— Я живу в Англії і читаю більше англійську підліткову прозу — це і для душі, і по роботі (працюю бук-скаутом для російського видавництва). Обожнюю Сью Таунсенд, її культові книги про Адріана Моула. Їх у цьому році видав російською «Фантом Прес» («Таємний щоденник Адріана Моула», «Адріан Моул: роки прострації»). Ще з улюблених — Девід Алмонд («Скелліг»), Ян Мартел («Життя Пі»), Стівен Чобски («Добре бути тихонею»), Мелвін Берджес («Дурість»), молодий німецький письменник Бенджамін Леберт («Crazy», «Небелая ворона») — відверта, дуже чесна проза. Н. Дж. Паласіо («Диво») — її недавно перевели в «Рожевому жирафа». Взагалі, в Англії, США багато приголомшливих янг-эдалт книг, які потрібно просто в обов’язковому порядку видавати у нас. Це буде ковтком свіжого, сміливого повітря для російської дитячої літератури. Здорово, що цим займаються маленькі некомерційні видавництва, але цього мало.

З наших — дуже люблю Юлію Кузнєцову («Де тато»), Асю Петрову («Вовки на парашутах»), Илгу Понорницкую «(Гей, рибка»), вірші Юлії Симбірської («Разбегаюсь і лечу»), прозу новосибірської письменниці Тетяни Саприкіної. До художникам у мене взагалі особливе ставлення, тому що я, недовчений художник в минулому. Я завжди намагаюся сама знайти ілюстратора. Ми вже йдемо разом у видавництво і пропонуємо напівготову книгу або задумки. Для мене дуже важливо душевний співзвуччя з художником, щоб ми були з ним на одній хвилі. Тому я люблю всіх ілюстраторів, з якими мені пощастило працювати.

— Ганна, а наскільки зараз легко видаватися в Росії? Чи є особливості взаємодії з вітчизняними видавцями?

— Я можу судити тільки з власного досвіду. Спочатку було важко, кілька років я писала в стіл. Легше стало, коли з’явилися «свої» видавництва, тобто ті, в яких я вже більш-менш постійний автор. Особливості є: у нас кульгає етика ділового спілкування. Зневажливе ставлення до автора — майже норма. Редакція може проігнорувати лист, витончено нахамити, бухгалтерія затримати або взагалі не виплатити гонорар. У роботі з англійськими видавництвами та агентствами у мене такого не було.

— Ганна, чи вважаєте ви, що те, що відбувається зараз у дитячому книговиданні можна назвати розквітом дитячої книги?

— Зараз хороші часи, якщо порівнювати з тим, щоб було, скажімо, десять років тому. Нові дитячі премії з’являються, видавництва, потроху стали друкувати сучасну поезію, публікують молодих ілюстраторів і авторів. Зрозуміло, що все відбувається повільно. Припустимо, у порівнянні із Заходом, наш ринок дитячої книги відстає за всіма напрямами на роки, якщо не десятиліття. У нас практично немає літературних журналів для дітей, ось «Кукумбер» в цьому році закрився. У тій же Англії їх близько ста, плюс десятки щорічних книжкових фестивалів, плюс книжкові клуби в кожній школі, красиві «живі» бібліотеки, соціальні програми підтримки та розвитку читання. Зміни у нас зараз відбуваються, так, але в основному силами окремих видавництв і захоплених людей, без особливої підтримки держави.

— Якою, на ваш погляд, повинна бути дитяча книга? Що в ній головне?

— Скажу, як Роальд Даль: дитяча книга повинна бути ненудним і смішний. Від себе додам про підліткової книзі — чесної і яка вселяє надію.

— Ганна, як ви думаєте, яких авторів радянської доби незаслужено забули?

— Абсолютно забули про ленінградської письменниці Зої Журавльової. У неї дуже чиста проза і «проза у віршах», точність у кожному слові, нічого зайвого, майстерність простоти.

«В останньому нападі тепла, такому глибокому перед першим інеєм, раптом суниця здуру зацвіла і дзвіночки квітнуть по-синього. А вздовж стежок — наче прорвалися — оранжево і пекучо прут маслюки, насаджуючи легкий палый лист собі на голову…».

У неї є дитячі книги «Зніми панцир», «Очікування», «Перекид через голову» — їх не видавали з радянських часів, зараз можна знайти лише у букіністів або аудіокниги. Зоя Журавльова померла кілька років тому, а про це майже ніхто не писав. І ще хочеться, щоб частіше перевидавали Костянтина Сергієнко. У минулому році «ВТМ» випустили «Картонне серце», але є ще «До побачення, яр!», «Кес Адмірал тюльпанів».

— Чого зараз в більшій мірі не вистачає в книгах для дітей? Є в них щось,чого, навпаки, повинно бути менше або взагалі не бути?

— Мені не вистачає по-справжньому смішних книг — таких, щоб сміятися в голос, медведоукладывающих. Артур Гиваргизов дуже подобається в цьому плані, Марина Москвіна, Наріне Абгарян. У дитячих книгах може бути все, в частині змісту заборонених тем не повинно бути. Від заборон більше шкоди, ніж користі. Головне — форма, яку обирає автор для діалогу. Сильний авторський голос, яким дитина повірить, а дорослий не засумнівається в його наміри і щирості.

Катерина Орлова, спеціально для KidReader.ru

Ганна Нікольська, дитячі письменники, Інтерв’ю
Код для блогу

Ганна Нікольська: «Дитяча книга повинна бути смішною, чесної і яка вселяє надію»

Ганна Нікольська — дитячий прозаїк, лауреат престижних літературних конкурсів. Її книги «Кадин — володарка гір», «Валя offline», «Про Бабаку Косточкину», «Баранчик Вгорошек», «Ладошкины казки» користуються незмінною любов’ю у юних читачів.

Прочитати повністю Kidreader.ru

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here