Новинки для підлітків: рибалка у книжковому морі. Частина 1

0
2

У першій частині огляду зарубіжної підліткової літератури KidReader.ru розповідає про книги англійки Діани Вінн Джонс і знаменитому бестселері Джеффа Кінні «Щоденник слабака».

Підліткова література, як відомо, — найважча для видавців частина дитячого книжкового ринку. Адже підлітки майже не читають. Батьки розводять руками: «Моїй дитині це зовсім не цікаво…» Може бути, саме тому досліди наполегливих та завзятих видавців літератури для підлітків такі цікаві? У першій частині огляду зарубіжної підліткової літератури KidReader.ru розповідає про книги англійки Діани Вінн Джонс і гучному бестселера Джеффа Кінні «Щоденник слабака».

Видавництво «Азбука» випустила відразу три книги англійської письменниці Діани Вінн Джонс («Моя тітонька — відьма», «Лицар на золотому коні» і «Пастка для чарівників», Абетка, 2012, 2013). Для давніх шанувальників Д. У. Джонс — подія і справжнє свято, оскільки кожну нову книгу вони чекають з нетерпінням. А для тих, кому це ім’я поки що незнайоме, кілька слів про автора. Д. У. Джонс стали переводити на російську з великим запізненням, лише в останні років десять, а між тим це яскравий і самобутній автор, класик англійської літератури для дітей і підлітків, чиї книги, втім, з великим задоволенням і душевної користю читають і дорослі. У нас Джонс відома насамперед «через кіно», оскільки її книгу «Ходячий замок Хоула» екранізував метр аніме Хаяо Міядзакі (додамо, досить далеко відхилившись від оригіналу). Ще Діана відома як один з авторів, сильно вплинули на Роулінг, хоча авторка «Гаррі Поттера» це люто заперечує.

У минулому році «Азбука» вже видала заключну, третю книгу про персонажів «Ходячого замку» — «Будинок з характером». А от три новинки, про які йдеться зараз, можна читати абсолютно незалежно один від одного, вони, що називається, позасерійні. Пише Діана незмінно захоплююче і захоплююче, але не пригодницька складова в її книгах головне, хоча вони і динамічні, і цікаві. Головне в них — тонка авторська іронія, глибоке розуміння дитячої психології і то справжнє диво, таємниця якого — не в нагромадженні літературних спецефектів, а в умінні кожен раз створити неповторний світ і героїв. Діана ніколи не вичавлює з читача сльозу, хоча часто і з великим розумінням пише про скривджених дітей, обділених любов’ю і увагою. Про те, як несправедливі і душевно короткозорі бувають дорослі. І про те, як з усім цим впоратися. Можна з упевненістю сказати, що більшість книг автора — свого роду психотерапія, кожну книгу проживаєш і дізнаєшся щось нове про себе і оточуючих. Саме це ріднить автора з її вчителями — Дж. Р. Р. Толкином і К. С. Льюїсом, у яких вона колись слухала лекції в Оксфорді. У якомусь сенсі Джонс пише притчі. Її герої, хоча начебто і живуть або в казкових світах, або в невеселій Англії часів Маргарет Тетчер, насправді існують поза часом, і вони абсолютно зрозумілі сучасному підлітку.

«Моя тітонька — відьма» — це заплутана і похмура історія про брата й сестру, які змушені гостювати у старенької тітки Марії, владно і одноосібно правлячої провінційним містечком біля моря.

Під личиною слабосилої елейной старенької ховається зла чаклунка і справжній диктатор. Та якби і не було в тітоньки чаклунських здібностей, все одно вона — добре знайомий типаж маніпулятора. Тому йоржистий Кріс і вперта Мідж намагаються чинити їй опір, як можуть. І не даремно, адже без них населення містечка зовсім пропаде, закатованими тінями будуть бродити сироти з місцевого притулку і ніколи не звільняться від злих чар ті, хто нудиться в полоні. Головне в цій історії, мабуть, те, що вона розповідає підлітку про необхідність говорити «ні», про вміння постояти за себе і про те, наскільки різними бувають дорослі.

«Лицар на золотому коні» — один з найбільш сильних і незвичайних романів Джонс. Навіть і не скажеш, кому він адресований: підліткам або дорослим. Напевно, і тим і іншим.

Це пронизлива, щемлива історія про дівчинку на ім’я Поллі, чия доля перетворюється на поле битви розлучаються батьків. Ті в запалі конфлікту навіть не помічають, скільки душевного болю завдають доньці. І Поллі ще дитиною йде в світ своїх літературних фантазій, де зустрічає дивного музиканта на ім’я Том, якому судилося стати її вірним лицарем і іншому. Дружба триває багато років, придумані Поллі і Томом історії стають реальністю і починають погрожувати своїм творцям, а злі сили намагаються стерти з пам’яті Поллі всякий слід її щирої любові до Того. Реальність у цій книзі переплітається з вигадкою так само віртуозно, як у безсмертній книзі «Убити пересмішника» Харпер Лі — і до того ж химерне переплетення зав’язано на традиційні казкові сюжети. Так що читач ерудований тут отримає сильне перевага: йому, як і завжди буває з книжками Джонс, відкриються додаткові межі сюжету. Але в будь-якому випадку «Лицар на золотому коні» — з тих книг, які змінюють читача: після неї дивишся на світ по-іншому.

«Пастка для чарівників» спочатку нагадує комічний детектив, але чим далі читаєш, тим виразніше бачиш філософську підкладку цієї історії.

Повернувшись додому зі школи, підліток Ховард виявляє, що у них вдома в кухні влаштувався якийсь Велетень і вимагає з його батька «боржок в дві тисячі». Папа Ховарда — письменник, і незабаром з’ясовується, що борг складається із слів, які папа вперто не хоче писати. Ні вольова мама-вчителька, ні сестричка Ховарда, непередбачувана маленька дівчинка на прізвисько Катастрофа, — не можуть виставити Громилу за двері. У покарання за заборгованість господар Громили, таємничий Арчер, напускає на сім’ю Ховарда безліч побутових труднощів, і Ховарду з Катастрофою доводиться взятися за свого роду розслідування, інакше вони так і будуть сидіти без тепла і світла і смажити сосиски в саду на багатті. Хто ж такий Арчер, хто його соратники, ополчившиеся на сім’ю Ховарда і керуючі всім містом? І чому слова мають в цій історії таку владу? Як завжди у Діани У. Джонс, історія не обійшлася без чарівництва і навіть подорожей у часі. Але крізь хитромудрі і непередбачувані сюжетні повороти проступає головне: притча про совість і про те, як зберегти своє «я».

А ось з нашумілою книжкою Джеффа Кінні «Щоденник слабака» не все так просто (Д. Кінні. Щоденник слабака. Видавництво «Рід-Медіа». 2012). Ажіотаж навколо неї великий, тиражі немаленькі, реклами багато, є і американська екранізація в жанрі шкільної комедії. Так і однією книгою автор вирішив не обмежитись, а написав відразу цілу серію, просто переведено на російську поки не всі. Однак книжка Кінні справляє подвійне враження, і непросто вирішити, чи варто її читати, чи ні. Тут, як співається у відомій пісеньці, «думайте самі, вирішуйте самі, мати або не мати».

У чому ж заковика? З одного боку, книга начебто носить відверто розважальний характер. Якщо ви вважаєте, що ті численні комедії і серіали, де за кадром гримить хоххот, а гумор частенько скочується на рівень «нижче пояса», — нормальна і доречна форма розваги, то «Щоденник слабака» — у своєму роді дитячо-підлітковий варіант цих «ситкомів» і комічних замальовок-скетчів, як їх називали раніше. Голову вони не перевантажують, думати не змушують, так чого ж іще? Правда, «Щоденник слабака» неможливо порівняти з гегами старої комедії положень, де фізично незграбні і безглузді персонажі постійно вгрузали в забавні історії (а це, чи варто нагадувати, давня традиція в кіно, ще з часів Великого Німого, яка благополучно дожила до італійської і французької комедії положень c Рішаром і Челентано). Але все ж «Щоденник слабака» — щось зовсім інше. Все-таки в персонажах старих комедій була якась цілісність і душевна чистота, а у фільмах про них – підкуплива наївність. До того ж, вони були позбавлені претензій на повчання.

Джефф Кінні, для якого «Щоденник слабака» став дебютом, займається коміксами і свою книжку проілюстрував сам. Але книга явно претендує на щось більше, ніж розвага, і обіцяє дати відповіді на якісь істотні для підлітка питання. Автор явно хотів одночасно і розважити школярів, і вивести, нехай неявно, якусь мораль, просто не дуже її педалював, за що йому, мабуть, спасибі. Мораль ця проста: «будь собою і приймай себе таким, який ти є, і тоді все складеться чудово і тобі обов’язково пощастить». Саме за таким принципом живе головний герой — школяр Грег Хаффли, пристрасний любитель комп’ютерних ігор, недотепа, об’єкт шкільних насмішок і спасибі, що не цькування, — словом, так званий слабак. Правда, слабак — це не значить дивак, книжник або, як тепер кажуть, «ботанік». Пристрасть до комп’ютерних ігор зовсім не говорить про те, що Грег розумний, хоча часом він примудряється проявити жуликоватую підприємливість. Але він не смекалист, не хоробрий, не вміє постояти за себе, не відрізняється незалежністю, словом, він… ніякої. І приятеля вибрав собі під стать. Разом вони постійно потрапляють у халепу. Обидва страх як жадають придбати прихильність однокласників («стати популярними»). Є у Грега мама і тато (виставлені в книзі повними посміховиськами, майже як дорослі в уїдливою гумористичній книзі Саймона Бретта «Маленький негідник»), є старший брат, великий шанувальник важкого року, і є молодший братик, неабиякий пустун. Сюжет книги складають різні начебто кумедні випадки, які трапляються з дітьми і дорослими. Але чомусь не запам’ятовуються. Можливо, тому, що в книзі немає ніякого виразного конфлікту. А адже він дуже її пожвавив та ніяк не суперечив гумористичної та розважальній формі. Ось і виходить, що закриваєш книгу, і в пам’яті вона не залишається. Було смішно? Так, якщо ви любите «простий» гумор. Ви стали розумнішими або добрішими, прочитавши «Щоденник слабака»? Незрозуміло… Підліток, можливо, на якомусь підсвідомому рівні запам’ятає ідею, що треба приймати себе таким як є. Головне, щоб вона не переросла в ідею «все вийде само, не треба працювати над собою і до чогось прагнути». Ця ідея і в казковому світі, де до Омелькові є щука, не дуже-то хороша, а вже в реальному, обрисованном Джеффом Кінні, просто марна.

Коли читаєш «Щоденник слабака», мимоволі напрошується порівняння з іншим щоденником школяра-підлітка, вірніше, цілою серією, написаної в 1980-е роки англійкою Сью Таунсенд. Саме вона придумала «білу ворону» Адріана Моула, книжки про якого — «Щоденник Адріана Моула» та «Страждання Адріана Моула» та ін. з успіхом перевидаються досі. Це теж, по суті, розважальне читання, де вдосталь тонкої англійської іронії.

Що безумовно прикро у російському виданні «Щоденник слабака» — це якість перекладу. Тут ми знаходимо сленг, калькування та мовленнєві помилки. Сленг, як відомо, дуже швидко застаріває, до того ж перекладач волів нашпигувати текст досить грубими варіантами. Безграмотність ж в дитячих книгах недопустима взагалі, і навряд чи треба пояснювати, чому. У російському тексті зустрічаються, наприклад, такі слова як «чморіть», «бабло», «журналюги», звичайно ж, неминуча парочка: «кльовий» і «крутий», а також «чувак», «примочки» і ще багато подібного. Не подумавши пошукати російські аналоги, перекладач вставляє в текст вирази і слова типу «гаряча новина», «журнал» (буквальний переклад з англійського «journal» замість «щоденник»), цілими фразами громоздит кальки: «Дуже погано мені привыкается до факту, що літо закінчилося».

Зауважимо, що подібна історія була з перекладами «Гаррі Поттера», і обидва рази видавці поспішають і не встигають вибрати кращого перекладача для гучної і затребуваною книги. Дуже і дуже шкода.

Джефф Кінні, Діана Уїнн Джонс, Щоденник Слабака, книги для підлітків, Огляд
Код для блогу

Новинки для підлітків: рибалка у книжковому морі. Частина 1

У першій частині огляду зарубіжної підліткової літератури KidReader.ru розповідає про книги англійки Діани Вінн Джонс і знаменитому бестселері Джеффа Кінні «Щоденник слабака».

Прочитати повністю Kidreader.ru

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here