Привіт з планети дитинства − рецензія на книги Олени Ракитиной «Якщо б у мене була своя планета» і «Велика подорож додому»

0
2



Якщо б у мене була своя планета

  • Автор
    Ракітіна Олена Володимирівна
  • Ілюстратор
    Граблевская Ольга Венедиктівна
  • Видавництво
    Мова
  • Ціна на Ozon
    233 руб.
  • Ціна на Лабіринт
    309 руб.

Хлопчикам та дівчатами молодшого шкільного віку завжди цікаво читати веселі розповіді про своїх однолітків. Але хто ще, крім класиків Н. Носова, Ст. Драгунського, пише такі розповіді? Що запропонувати дитині для позакласного читання?

У видавництві «Мова» вийшли дві книги лауреата Міжнародної дитячої літературної премії ім. В. П. Крапівіна − Олени Ракитиной. Саме за розповіді про безжурних другокласників Ведмедика Черкашкина і Єгорку Синіцина автор отримала цю премію в 2009 році. З тих пір в насиченого життя полюбилися читачам хлопчаків відбулися нові цікаві події. Тому збірники «Якщо б у мене була своя планета» і «Велика подорож додому» включають в себе не тільки старі розповіді, але і нові історії.

У далекому 1961 році Віктор Драгунський починав цикл своїх знаменитих оповідань з перерахування «Що я люблю», «І чого не люблю» Дениска Короблева. Це були кити, на яких стояв світ дитини того часу. Олена Ракітіна в першому оповіданні («Якщо б у мене була своя планета») з циклу про Ведмедика і Єгорку теж намагається зрозуміти, що сьогоднішній дитина приймає у свій світ, а що брати туди не хоче. Мишко Черкашкин, прочитавши з мамою «Маленького принца» фантазує і мріє:

На моїй планеті ніхто не викине мішок морських камінчиків. Не скаже: «Навіщо тобі ці кругляки? Ти б ще цеглини в будинок приволік!» А я їх може все життя збирав для акваріума! І це нічого, що в мене його немає. Я клав камені в ванну і поливав водою, щоб вона ставала трохи морської. І вода потім пахнула морем! Навіть взимку! Але мені говорили: «Дурниці! Так не буває!». На моїй планеті дітям взагалі не будуть говорити таких слів.

Мишкін світ гранично конкретний і матеріальний, починаючи з тільки позитивних оцінок в школі, закінчуючи повсюдним впровадженням гойдалок, батутів і пригалок. І, звичайно, відома дитяча мрія − всім морозива. Але тут же виникає ощадливе:

Думаєте, все б об’їлися і захворіли? Як би не так! Коли кожен день можна їсти скільки хочеш, багато чому-то не з’їдається.

Саме цій ощадливістю відрізняються герої Ракитиной від героя того ж Драгунського, як, напевно, відрізняються сучасні діти від тих, якими були їхні батьки, бабусі і дідусі.

В іншому ж діти у всі часи залишаються дітьми. Мишко з Егоркой знаходять кошеня, дресирують черепаху, розгадують важке завдання, переслідують таємничого викрадача і навіть відправляються в подорож, нехай і на трамваї. Сюжет може бути будь-яким. Але довірливість інтонацій, поєднання смішного і щемливого, а часом і світла печаль, що народжується з підтексту, ріднять розповіді Ракитиной з циклом «Денискиных оповідань».

Герої оповідань Олени Ракитиной прагнуть пізнати світ у всій його широті й багатогранності, розмірковують над серйозними питаннями, на які іноді важко відповісти навіть дорослим. Вірність і зрада, уміння прийти на допомогу, вміння зрозуміти і пробачити так само цінні в дитячому світі нашого часу, як і у світі дитинства вже минулого.

Про зв’язок поколінь разом зі своїми маленькими героями Олена Ракітіна розмірковує в оповіданні «Скарби моєї бабусі». І нехай привід знову раціональний − старі речі. Але саме це раціональне народжує емоцію. Спочатку цікавість, потім здивування, а після живий інтерес і навіть бажання володіти значущою для історії сім’ї річчю (старим телефоном за яким дідусь зізнавався в любові бабусі), але саме через це бажання приходить до Мишка розуміння «старі речі − між іншим, пам’ять».

Головний герой Ведмедик, від особи якого завжди ведеться оповідь, намагається зрозуміти світ дорослих і навіть шкодує їх:

На роботі у них купа цієї самої роботи, від якої вони втомлюються і ледве добредают додому. А вдома знову справи і турботи! Бідні-бідні мої мама і тато! Як це я раніше не замислювався про їх бідолашної долю? Я б їм більше допомагав і частіше радував… (оповідання «Як ми подорожували»).

А часом герої і самі починають вести себе як дорослі: заробляють гроші на проїзд, наводять довідки про генерала («Дозвольте познайомитися»), подарунок для мами вибирають з особливою ретельністю − не просто малюнок або виріб, а квітка в горщику і диплом («Подарунок для мами»). Мишко вчить кращого друга акуратно виводити в зошиті букви («Робота над помилками») і навіть шукає батька для нього («Тато для Єгорки»).

У прозі Ракитиной світ дорослих і світ дітей − сполучені посудини. Вони взаємодіють один з одним, причому, то за правилами дитячого світу, то за правилами світу дорослих. Головне, що і тим і іншим так жити тепло, затишно і весело. Ніхто по-справжньому один на одного не сердиться. І навіть сувора Мишкова мама виявляється хоч і суворої, але цілком справедливою.

Чудово, що на цій світлій дитячій планеті ми подорожуємо з ілюстраціями Ольги Граблевской − петербурзької художниці, яка стала повноцінним співавтором Олени Ракитиной. Легкі олівцеві малюнки супроводжують розповіді на кожній сторінці. І це не просто картинка до тексту. Це своє прочитання, розповідь про оповідання, найчастіше зі своїм власним гумором. Автор і художник немов перешучиваются, переморгуються один з одним. Читачеві ж залишається з задоволенням спостерігати цей чудовий діалог, подорожуючи по планеті сучасного дитинства.

Ірина Лісова, спеціально для KidReader.ru

Ілюстрації

Код для блогу

Привіт з планети дитинства − рецензія на книги Олени Ракитиной «Якщо б у мене була своя планета» і «Велика подорож додому»

Хлопчикам та дівчатами молодшого шкільного віку завжди цікаво читати веселі розповіді про своїх однолітків. Але хто ще, крім класиків Н.

Прочитати повністю Kidreader.ru

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here