Вадим Мещеряков: «Шукаю партнера. Основна вимога — любов до дітей і чесність»

0
2

Не так багато в російському книжковому бізнесі людей, які здатні дивувати не лише читачів, але і професіоналів. Один з таких людей — генеральний директор «Видавничого Дому Мещерякова»

Не так багато в російському книжковому бізнесі людей, які здатні дивувати не лише читачів, але і професіоналів. Дивувати, вражати своєю майстерністю, змушуючи заздрити по-доброму і купувати, купувати, купувати книги… закохатися в КНИГУ, в професію видавця. І сьогодні головним гостем журналу став один з таких професіоналів – людина, у якого ідей більше ніж планів, планів більше, ніж грошей, що, тим не менш, не заважає йому ініціювати все нові і нові тренди книжкового ринку. «Книжкова Індустрія» із задоволенням представляє Вадима Юрійовича Мещерякова. Зустрічайте!

— Видавничому Дому Мещерякова в цьому році виповнюється 6 років. Можна сказати, Ваше видавництво стало ініціатором цього тренду ринку дитячих книг – випуск невідомих/забутих російських авторів з оригінальним ілюстративним оформленням. Чому Ви вирішили спеціалізуватися саме в цьому напрямку?

— У мене не було мети видавати дитячі книжки, я йшов від зворотного. На той момент я більше 15 років пропрацював юристом у великій компанії і зрозумів, що нічого не створюю, а займаюся сферою послуг, досить цинічною, пов’язаної з юриспруденцією. Мені ж хотілося, щоб мій бізнес перетворював навколишній мене світ в кращу, на мій погляд, бік. Книги, як з’ясувалося, – це найкоротший шлях до досягнення даної мети.

Коли я тільки починав, з усіма знайомився, мене сприймали як «міського божевільного», у якого є зайві гроші і він не знає, що з ними робити. Мене багато хто запитував: «Це хобі? Коли ти заспокоїшся?». Всі думали: 2-3 книги будуть і я заспокоюся. Ні, у мене спочатку був інтерес. Я спочатку знав, що це моя справа. Не бізнес, а справу. Це різні речі, на мій погляд. Справа – дещо ширше, ти повинен вкладатися в нього і отримувати не тільки гроші, але і капіталізацію особистості. Для мене видавець – це не посередник між ілюстратором, автором і читачем, а абсолютно рівноправний учасник процесу.

— Ви сказали, що спочатку не думали про виданні дитячих книг. Але обрана Вами ніша зараз стала певним трендом ВД Мещерякова. Як Ви прийшли до цього напрямку?

— Починав видавати книги я абсолютно неправильно, у видавництва не було «особи», не було команди. І результати продажів мені показали: «Хлопець, не туди пішов». У результаті я почав думати не як самому стати великим, а як зробити гарні книги і для кого. Звернув увагу на власну доньку, яка в свої сім років нічого не читала. Подивився, проаналізував і прийшов до висновку, що немає, на мій погляд, цікавих дитячих книжок на ринку. Так, за контенту, наприклад, А. Барто – як до неї не стався – хороші вірші для дітей. Але самого участі видавництва в книгах немає. Не виходить живого організму – все на продаж. І тому, подумалось, що, по-перше, тут є де застосувати свої сили як видавцеві, по-друге, соціальний аспект – виховання любові до читання у людини з того моменту, коли він тільки починає читати, – теж цікавий. Тому вирішив дитячі книжки видавати.

Все сприяло тому, щоб виконувати те завдання, яке я собі поставив, самі кубики складалися. Я не ставив перед собою мету заробляти на дитячих книгах, не прораховував ринок. Так вийшло, що це зростаючий зараз тренд, принаймні, не падає. І мені хочеться сподіватися, що я теж якесь відношення до цього маю. Мені приємно від усвідомлення цього. Це не самовдоволення, не гординя, мені просто приємно від цього. Мені приємно, що з’являється все більше і більше видавництв, так і великі видавництва стали гарні книги для дітей робити. Вони теж перебудовуються. І це здорово. Я не хочу стати великим на цьому ринку. Просто розумію, що я вже якусь роль виконав у перетворенні себе і навколишнього простору, не дарма прожив останні шість років. Це вже здорово. Коли мені приходять відгуки читачів – мені теж дуже приємно. Я вибрав, як виявилося, самий складний бізнес. За оборотом він зовсім невеликий, але по складності і різноманіттю процесів і перевантаженості падаючого ринку сьогодні – це найбільш складний, напевно, бізнес, який тільки можна було вибрати.

— Крім перевірених авторів і художників чи Ви плануєте відкривати щось нове для читачів?

— Не знаю. Напевно, планую. Мені це цікаво, я люблю дивувати. Але в Росії, насправді, я бачу не так багато нових авторів. До мене щодня приходять близько 10 рукописів, але за два роки ми відібрали лише 3-4, які зараз готуємо до видання. Тут в мені вже бізнесмен включається. Я людина досить таки розсудлива, при всій своїй уявній авантюрності. Я розумію, що ще не дозрів до відкриття нових імен. Чому? Тому що нового автора я можу видати без проблем, але я його продати не зможу. Так, хочу нових авторів відкривати і просувати – це дійсно дуже здорово, цікаво і корисно, але при цьому я повинен розуміти, що не загублю проект. Адже можна видати і занапастити проект, і потім на автора ніхто не зверне уваги. Шість років – це той період, коли я повинен нормально, в тому числі і фінансово, закріпитися на ринку. Мені потрібно «стати на ноги», час входити в нові проекти для мене ще не настав. Займаюся останнім часом якраз зміцненням реалізації книг. Мені це дуже цікаво.

— Середній тираж видань ВД Мещерякова 2-3 тис. примірників, подарункових варіантів – 1 тис. примірників. За який період часу реалізується тираж на ринку?

— У мене за останній рік вийшло близько 100 найменувань, може бути трохи більше, якщо включити листівки. Тираж продається в середньому за 5-6 місяців. Але маленькі тиражі. Якщо б я тираж-7 тис. примірників продавав за 5-6 місяців – це так. А якщо я продаю 2-3 тисячі за 5-6 місяців, це нормально з урахуванням «падаючого» ринку, але не більше того.

— Досить багато закидів з приводу ціни на книги. Як Ви ставитеся до цього?

— Раніше психував, хотілося пояснити людям, що не буває хороша річ за так. У Радянському Союзі книга була на дотаціях, тому й виходила в хорошій якості, але за ціною в 2 копійки. Зараз до мене ніхто не приходить від Сеславинського і не каже: «Ось тобі мільйон рублів, зроби, будь ласка, хороші книги». Ну не приходять ж, що поробиш. На 1-2 книги в рік грошей дадуть, і на тому спасибі.

— Для Москви, Пітера, для великих міст ціновий бар’єр можливо і не настільки значущий, але як бути в регіонах? Ви не розглядали можливість зробити одну книгу в декількох варіантах?

— Так, погано вони розходяться з-за ціни. Але я не хочу робити погані книги. І можливість декількох варіантів розглядав. Ну і що? Ось Брати Грімм… Книга з історією у мене продалася семитысячным тиражем по 1300-1500 рублів. Я повторив видання з цими ж ілюстраціями в цікавому оформленні, але в ціновій ніші 350-400 рублів. У підсумку тритисячний наклад у мене ніяк продатися не може. Тут немає прямої залежності. Не допомагає це в регіонах. В регіонах і 350 рублів – це дорого. В регіонах люди, які люблять книги, і 1500 рублів заплатять за хорошу книгу, просто відмовлять собі в чомусь іншому. А інша маса взагалі ніяких книг не купить, або просто купить за 50 рублів книгу дитині.

— Продукт ВТМ спочатку орієнтований на матеріальність, відчуття, з завданням підкреслити речову форму книги. Але як Ви оцінюєте бажання і прагнення багатьох видавців «закріпити позиції» на ринку електронних книг? Ви вже робите якісь кроки в цьому напрямку, експериментуєте?

— Експериментуємо. Але рідер виключений для моїх книг – це абсолютно точно. Зараз ми дуже великий проект починаємо з нашими партнерами. Ми хочемо створити світ, який буде базуватися на паперовій книзі, електронної книги, на електронних завданнях, іграх, на настільних іграх, іграшках. Все буде в ланцюжку, але не лінійно, а за принципом Вікіпедії — кожна буде доповнювати інше і перетинатися. Ми всі домовилися і вже стартували. У нас вже ілюстратор, комп’ютерники почали посилено працювати і тексти пишемо цікаві.

— Це буде зроблено на базі вже виданих книжок?

— Це новий проект. Але з темою цього проекту я ношуся вже 3 роки. Я не знав, як його зробити, а зараз зрозумів, що варіант створення світу буде відмінним. Там не буде упору на текст, буде акцент на ілюстрації, на розвиток, на пізнавальність. Це буде розвага. Це буде світ, пов’язаний з російським дитячим фольклором. Стартуємо в листопаді – видамо книжку, листівки і зробимо сайт. Передбачається, що в проекті буде три інтерфейсу, але iPad буде трохи пізніше.

— Це дуже цікаво. Але поки що в цьому плані ми відстаємо від тієї ж Європи.

— Ми не відстаємо. Якщо ми цей проект зробимо, то визначимо їх. Зараз всі цим займаються, всі в пошуку, всі шукають якісь нові форми. Компанія Apple робила аналогічний проект, але провалилася в продажах. І не факт, що у нас вийде. Але я зібрав гарну команду, домовився з сильним партнером електронної складової. І думаю, наші шанси на успіх підвищуються завдяки тому, що над проектом працюють професійно-компетентні люди.

— Повертаючись до поточних продажів, які канали реалізації Ви вважаєте для себе основними – незалежні книжкові магазини, мережеві, власну «Лавочку»?

— Мій підхід – працювати з усіма на рівних умовах. Мої нинішні можливості дозволяють мені в основному працювати з центральними незалежними магазинами Москви, Пітера, інтернет-порталами («Озон», «Лабіринт») і оптовиками, яких, на жаль, у нас немає. Я працюю з «Книжковим Клубом 36,6», але вони – логісти, а не оптовики. Я відкрив видавництво в Німеччині й знаю, як там організована оптова торгівля. Там опт розділений на дві чіткі складові – логістична компанія (одна або дві на всю країну) і дистриб’ютори, які розділені за регіональним принципом. Вони дуже активно працюють з просуванням книг, з магазинами, плюс абсолютно прозора система ціноутворення. Платіж у мене тільки від однієї людини – від логіста, у мене більше ні з ким немає товарно-грошових відносин.

У Росії ж я не можу, наприклад, змусити «Озон» підвищити націнку, якщо вони вирішили робити її мізерною. Вони користуються своїм монопольним становищем, раніше заробили багато і тепер можуть собі це дозволити. На всі претензії з боку інших книгопродавців, я кажу – напишіть в антимонопольний комітет і нехай з ними розбираються компетентні органи, якщо ви ними не задоволені. Виходить, що я націнку підвищую, а вони знижують. Це маячня, хаос.

— І видавництвам доводиться самим просувати свої книги в регіони, виконуючи роль дистриб’юторів. До речі, хто є власником мережі «Лавок»?

— Власником «Лавок» я є я з партнером (50 х 50). Я зрозумів, що мені легше просувати книги в регіони через власну мережу. Спочатку ідея «Крамнички дитячих книг» — просування в регіони через Інтернет-простір і магазини. Але магазини я збираюся відкривати як show-room, вони повинні стати центрами дистрибуції на регіон. Але якщо в тебе немає нормальної людини з нормальною налагодженої логістикою і складом, які передбачаються під час відкриття «Лавочки дитячих книг», то з місцевими дистриб’юторами домовитися дуже складно. Доводиться йти в «Книжковий Клуб 36,6», а вже що вони там комусь віддадуть – я не знаю. Вибудовуючи свої магазини в регіонах, я хочу перетворити їх на центри дистрибуції для просування власних книжок і книг інших дитячих видавництв, якщо вони дозволять мені цим займатися, за умови, звичайно, якщо я доведу, що можу ефективніше працювати, ніж «Книжковий Клуб 36,6».

— Зараз у Вас в прайс-листі близько шести дитячих видавництв представлено…

— Поки вони працюють з нами як з магазином, з ритейлером. Але не факт, що вони всі на дистрибуцію погодяться, так як умови будуть інші. Я не зможу працювати за цінами магазину, оскільки витрати будуть більше. Сьогодні «Лавочка дитячих книг» (4 магазину по 100 і навіть менше кв. м та інтернет-магазин) в сукупності приносить мені з обігу більше ніж три центральних магазину – МДК на Арбаті, «Бібліо-Глобус» і ТДК «Москва» – разом узяті.

— Іншими словами, потрібно відкривати в регіонах свої магазини…

— Я боюся «широко загребти», у мене неминуче будуть виникати касові розриви. Це ризик, а мені зараз не можна входити в ризиковані проекти. Мені потрібно вкладати гроші насамперед в реалізацію, оскільки держава в цьому плані зовсім не допомагає.

— Повертаючись до «Лавочці дитячих книг». За якими критеріями Ви відбираєте книги видавництв для продажу в своєму магазині? Чи є якісь смакові критерії?

— Смакових критеріїв точно немає, це дуже страшна річ. Ми продаємо професійно зроблені книги та книги, які не впливають належним чином на психіку дитини, у тому числі зроблені на поганий поліграфії, тому що вони відбивають у дитини любов до читання. Я продаю в «Крамниці» книги видавництва «Махаон», «Ексмо» і нічого в цьому поганого не бачу. Але якщо книги зроблені «на потік» — я їх продажем не займаюся. У нас в магазині присутні тільки якісні книги. І люди, коли приходять у наш магазин, вибирають не між поганим і хорошим, а між сподобалося і не сподобалося.

— Наскільки я знаю, в Ростові-на-Дону відкрився магазин по франшизі. Чи плануєте Ви розвивати цей напрям?

— Дуже плануємо. Але, на жаль, в нашій країні люди франшизу сприймають не так, як вона сприймається в інших країнах. Якщо так, як у Ростові, не планую. Мені легше самому відкрити магазин. Франшиза – це участь на свій страх і ризик в бізнесі за моєї допомоги у вигляді надання інформаційного брендування і все. А люди по франшизі кажуть: це мій бізнес, але гроші на цей бізнес мені даси. Коли справа підходить до відкриття, вони кажуть: «Дай мені книг на 10 млн. рублів в кредит». Але за ці ж гроші, я можу відкрити магазин сам. Чому, коли ти відкриваєш власний бізнес, ти не хочеш в нього вкладатися фінансово? Така франшиза точно не потрібна. Зараз дуже багато людей по франшизі. Це фанати книг, але абсолютно не розуміють, що робити з продажем книг. Свій бренд я губити не хочу. Мені легше самому потихеньку відкривати магазини або знайти хорошого партнера.

— Ось, наприклад, Купріянов активно просуває ідею інтелектуальних магазинів, досить успішно ділиться своїм досвідом.

— Я теж ділюся досвідом. Тільки ніхто не хоче. Коли починаєш говорити про фінансові обсяги вкладень, про те, що норма прибутку у нас у книготоргівлі невелика, у всіх пропадає інтерес до франшизі. Немає культури франшизи в книжковій торгівлі. Ідея дуже хороша. Але вона поки що не працює. Може час мало пройшло, може я щось не доробив.

— У травні 2011 року запущена нова партнерська програма з продажу книг ВТМ. Розкажіть про неї детальніше. Наскільки перспективним є, на Ваш погляд, цей проект?

— Дуже перспективний. З місяця в місяць зростає обсяг продажу. І це набагато цікавіше, ніж франшиза. Я пропоную просто відкрити сайт, який коштує копійки, зібрати людей, без передоплати відправляю за свій рахунок книги, а потім отримую від організаторів гроші за продані екземпляри. І це почало працювати. Тому що в цьому проекті фінансових мізків і ніяких вкладень не потрібно. Тут просто треба проявити активність і любов до книг, чого дуже багато людей, які до мене звертаються. І для них це як раз той формат, який максимально підходить їм. Для них це франшиза, власне кажучи. І я це використовую і відразу вдало стартував. Вони у мене скоро за обсягами обженуть «Книжковий Клуб 36,6». Для мене це набагато вигідніше, тому що я гроші працюю і з меншою знижкою.

— Скажіть, Ви працюєте безпосередньо з великими регіональними ритейл-мережами?

— Та не хочуть вони зі мною працювати. Вони не знають, що з моїми книгами робити. Я намагався працювати з «ПродаЛитом». Там продажу йшли на 10 тисяч в місяць. Тут, у цій кімнатці я продаю книг на 500 тисяч в місяць. Навіщо я буду обтяжувати свою бухгалтерію оформленням документів, дзвонити в Іркутськ, коли там мізерна виручка від моїх книг? Інерційність у регіонах дика, вони ще не розуміють, що скоро лафа закінчиться на продажах «донцових», що вже треба думати як працювати далі. Те ж саме «Новий книжковий».

Я закінчив працювати з «Новим книжковим» просто тому, що ця мережа – незрозуміла для мене структура. Вони вміють продавати «потік», а з книгами працювати не вміють. Минуло три роки нашої співпраці, а виручки у мене в сім разів менше, ніж у «Лавочці». Оборот по «Новому книжковому» становить менше 0,5% обороту ВД Мещерякова. При цьому дебіторку вони створюють просто немислима, повністю забиваючи свої склади. У мене оборотність по «Новому книжковому» 2,5 роки. Я їх кредитую на такі терміни. На мій погляд, брати треба рівно на стільки, на скільки продаєте: продаєте на 100 тисяч – беріть на 150 тисяч. А якщо ви на 100 тисяч продаєте, а берете на 2,5 мільйона – навіщо мені це треба? Мені є, де продавати книги.

— Наскільки успішно Ваше видавництво в Німеччині?

— Воно у мене фінансово зовсім не успішно, але і не збитково. Німеччина – це Росія, помножена на десятикратну інерційність. Там все «прозоро», але при цьому щось нове сприймається дуже важко, тим більше, з «російським корінням». Я чекаю, коли до мене звикнуть. І мені подобається, як все відбувається. У мене, по-перше, є домовленість з усіма дистриб’юторами. Це важливий крок. Всі вони зі мною погодилися працювати. По-друге, продажу постійно збільшуються – це здорово. Мені іноді надсилають ролики з баварського телебачення, де в списку рекомендованих кращих дитячих книг одна – моя. А в одному з магазинів Вени без нашого відома роблять цілий стенд із книг нашого видавництва.

Я вважаю, що ще потрібно якийсь час почекати, щоб до наших книг звикли. Мало того, що йде звикання, в Австрії зовсім по-іншому організовано книговидання. Якщо австрійське видавництво існує три роки і постійно випускає цікаві книги, держава починає чинити цьому видавництву серйозну фінансову допомогу. Я роблю книги німецькою мовою для Австрії, для німецької публіки. Так, я — українська, але роблю для німців, і їм це цікаво, вони це читають, а держава надає дуже серйозну допомогу, не те, що у нас.

— Скільки років вже існує Ваш видавництво в Німеччині?

— Два роки. Я випускаю десь 15 книг на рік. На третій рік я хочу серйозно збільшуватися в обсягах за допомогою держави та власних додаткових вкладень. Три роки достатньо для того, щоб тебе дізналися, звикли. І я чекаю, плюс команду покращую за цей час. Там же дуже важко створювати книги, коли ти тут. Хоча свої книги я в Росії мало друкую, в основному в Німеччині, Латвії, але проблеми в коректорах, редакторів – це ж німці повинні бути зі знанням російської мови. Зараз вже склалася хороша команда. У мене в Німеччині в основному російські автори продаються. Є у нас серія «Відображення», яка всім дуже подобається. Я видавав Горького, Чехова, Міхєєва і т. д., успішні проекти туди переношу, вони дуже добре транслюються. Зараз видав «Пітера Пена» німецькою мовою.

— А які там тиражі?

— 3000 примірників. Це багато, поки можна менше, але у мене немає повернень. Там настільки маржа вище, що не треба гнатися за тиражами. Там будь-яка книга коштує 20-25 євро. А поліграфія мені обходиться однаково з Росією, адже я друкую в одній друкарні. Але тут я книгу за 25 євро продати не можу. Тому, там книги продавати вигідніше. Це нормально. Німецькі видавництва все дуже консервативні, дуже полохливі до чогось нового, втім, як і видавництва в Росії. Я ж не боюся експериментувати і радію, коли у мене починають щось копіювати. Я зараз почав видавати листівки і все «ломанулись» листівки видавати.

Власне, все це йде на покращення мого іміджу. Первинне завжди запам’ятовують, а вторинне працює на первинне. І я цього не боюся. Якщо мої ідеї транслюють – значить, вони вдалі, ринок розвивається. Хоча чисто по-людськи мені набридло, що всі мої ідеї копіюють.

Ось зараз я придумав новий проект. Я не знаю, чи буде вона фінансово успішним чи ні, але, мені здається, це цікаво. Я вирішив відійти від фальца і запропонував робити книги у форматі сувою завдовжки 1,5 метра. Тут будуть малюнки, і батьки з дитиною можуть читати і розглядати його, а потім використовувати в якості гравюри з ілюстраціями, з казками японськими або росіянами в інтер’єрі дитячої кімнати. Якщо красиво зробити – це буде чудовий подарунок.

А нещодавно я одному великому видавництву запропонував зробити спільний проект «Книжкова блинная». На заперечення, що книги будуть брудними, я відповідаю: по-перше, серветки давно придумали, по-друге, можна піти помити, а, по-третє, зовсім необов’язково є млинець і одночасно читати книгу. Можна спочатку поїсти, а потім разом з кави почитати книгу. Але тут мета зовсім інша. Я на «Лавці дитячих книг» відчув одну річ – коли в замкнутому просторі збирається багато хороших книг – це мимоволі створює особливу атмосферу, йти звідти не хочеться. Я в «Лавці» іноді по 1,5 години сиджу і не можу піти, бо мені там добре. А «Книжкова блинная» – це різноманіття меню і можливість проводити чудові заходи. У мене в Нижньому Новгороді у «Лавочці» люди вже починають записуватися. Вони приходять з одним і тим же питанням: «А можна ми Вас проведемо день народження? Ми готові заплатити Вам за оренду, ми не будемо тут пити, ми просто хочемо тут походити, почитати книги». Тобто настільки приваблює атмосфера, а всі ці дитячі клоуни вже настільки набридли, що хочеться якогось різноманіття. Найголовніше – щоб були хороші книги.

Насправді ідей у мене набагато більше, ніж грошей. І якісь проекти я не можу один проводити. Я хочу зараз створити музей дитячої книги – це обов’язкова програма, тільки поки не знаю де, в Пітері або Москві. У Пітері, принаймні, я домовився з людьми, які можуть просто за «так» надати майданчик для цього. Я б, звичайно, в Москві хотів. Але знову-таки ще не настав. Багато чого хорошого можна робити. Плюс я починаю потихеньку наших людей з грошима розкручувати на спонсорування. Ось «Мурзилка» до мене звернувся. Цей журнал навіть включили в книгу рекордів Гінесса, як найстаріший дитячий журнал (існує з 1924 р.). Я знайшов гроші у багатих людей на видання 5-тисячним тиражем альбому історії «Мурзилки» з усіма ілюстраторами. Продати такий альбом неможливо, але його можна подарувати бібліотекам. Цей проект точно піде на користь ринку і для спонсорів це буде добре. Я намагаюся їм це пояснювати. Але потенційні спонсори поки далі записних книжок на Новий рік або приладів, які роблять в Китаї за шалені гроші, не мислять. І зворотній зв’язок від читачів, яким подобаються книги, дуже підтримує. Я впевнений, що у мене не вистачило б сил, якщо б не було цієї підтримки. Якщо ти вкладаєш позитивну енергію, то вона обов’язково повертається, причому у великих обсягах.

— І, наостанок, традиційне запитання журналу. Ваш прогноз розвитку книжкового ринку. Зрозуміло, що зараз всі говорять, що ринок на спаді і реально все в мінусі по всіх напрямах. Як Ви оцінюєте тенденції?

— Я вважаю, що «дно» ще не настав. Ринок буде продовжувати падати – це точно. І вже ніколи не повернеться в свій попередній стан у силу того, що хоча б вся «прохідна» література піде в рідери, які будуть коштувати дешевше, ставати цікавіше, легше. Хоча я, такий фанат, що все одно буду читати паперові книги. Але таких, як я, дурнів, насправді не багато. Багато хто просто більш практично підходять до цієї ситуації. Хороші книги, звичайно, і через 15-20 років залишаться, але не в колишніх обсягах.

Найскладніше доведеться великим компаніям. Їм треба або просто рятувати свої гроші, витягувати їх, щоб вони не закінчилися в якийсь момент (а це різке скорочення виробництва), або швидко переорієнтуватися на щось інше. Але тут, по-перше, незрозуміло на що переорієнтуватися, по-друге, не уявляю, як таку структуру можна швидко переорієнтувати. Тому їм складніше всього. Але і зовсім маленьким компаніям буде важко, тому що число магазинів буде скорочуватися в силу зрощування з великими мережами, а вони «чужих» книг брати не будуть. Зараз «АСТ» відкрито говорить, що в «Букву» нікого брати не буде. «Новий книжковий» ще продовжує загравати. Але на моєму прикладі я можу сказати, що це лише загравання. «Топ-книги» зараз «розбомблять» між «АСТ» і «Ексмо». Інше помре. І все.

Але, з іншого боку, самі маленькі особливо нічого не втратять. Вони просто або ще більш згорнуться, або перерву зроблять. Я зараз перестраиваюсь. Мені дуже цікава близько книжкова сфера з тими ж тактильними відчуттями. Я зараз почав чудовий проект «Листівки» і збираюся його розвивати серйозними темпами. Роблю цікаві, креативні блокноти. Я навіть зареєстрував бренд-назва «Шай флай». Це дико успішні продажі. І тут команда у мене настільки креативно-дизайнерськи заточена, що ми можемо робити різні блокноти. Це напрямок набагато довше не помре. Тому що записна книжка дуже популярна у молоді. А листівки – це просто дешево і цікаво. І знову ж набір листівок володіє властивістю, що начебто тобі і не потрібно, але починаєш гортати і купуєш. Їх і молодь купує. Це незрозуміла річ. Напевно, якщо найняти психологів, то вони змогли б це пояснити. Але я сам для себе цього пояснити не можу. У мене всі були проти листівок. Але, коли вони побачили, як продаються листівки, наскільки вони самі по собі цікаві, всі сказали – молодець.

— Дійсно, околокнижных форматів дуже багато…

— Так. Найголовніше, щоб «голова варила». На цьому і варто ВД Мещерякова. Ми не займаємося масовим випуском книг. Хоча, я нічого не бачу поганого в тому, щоб зробити масово хорошу книгу. Просто я зараз цього зробити не можу, не можу її продати і розорюся, а в результаті і взагалі не зможу робити ніякі книги. Я взагалі дуже авантюрний людина, але навіть тут є межа моєї неосудності. Я все одно намагаюся себе обмежувати, прораховувати всі. Ось хочу зробити дитяче радіо в Інтернеті. У липні ми хочемо запустити цей проект. Не знаю, що вийде. Це такий стартап. Це дуже цікаво. І я вважаю, що цього не вистачає. У нас багато радіо для дорослих про дитячій літературі. Але я хочу зробити так, щоб в якості інтерв’юерів виступали не журналісти, а люди, що розуміються в дитячій літературі.

Наприклад, я з задоволенням міг би вести якісь спірні дискусії з видавцями, книготорговцями, ілюстраторами. В червні ми запускаємо пілотний двогодинну програму два рази в тиждень в інтернеті. Якщо щось вийде, то з вересня хочу перевести на ті ж два рази в тиждень, але в прямий ефір. Тоді вже інтерактив з’явиться, мені цікаво, щоб люди задавали питання. Якщо далі все буде розвиватися, то буду шукати партнера. Якщо ні… Я не хвилююся: не вийде, значить – не вийде. Що-небудь придумаємо. Головне не розпорошувати себе і працювати на одну мету, тобто яхти або пилососи я не хочу робити.

Читання для мене дуже інтимний процес. Я не можу читати, коли мені хтось заважає. І зараз, коли домашні вкладаються спати, я можу читати в своє задоволення. Я дійсно багато читаю. І тут важко сказати, що мені подобається, а що – ні. Я дуже люблю детективи і не боюся в цьому зізнатися, правда, вибираю ті, які не стільки сюжетно, скільки художньо цікаві. Ну, наприклад, мені подобається Фред Варгас. «Пісня моряка» Кізі прочитав з величезним задоволенням. Дуже подобається «Золотий храм» Місіми. Я можу насправді навіть Шпенглера прочитати «Занепад Європи», щоб голову завантажити повністю і, нічого не зрозумівши, заснути. Теж цікаво. «Занепад Європи», я вважаю, просто ідеальна книга для сну. Просто супер-річ. Але більше, звичайно ж, художню літературу люблю. І саме західну. Дуже люблю Драйзера. З останнього, мене вразив «Ніжний бар» Морингера. Стефані Майэр не читаю, хоча було бажання прочитати. Хега обожнюю. Єдине, я не люблю гумор і фантастику. Люблю перечитувати, особливо Федора Михайловича. У мене взагалі все дуже просто у смаках. Мій улюблених художник – Ван Гог, а улюблений письменник – Достоєвський. Примітивно, але це так. І я не хочу говорити, що мені подобається самий великий роман XX століття, який я починав 5 разів і 5 разів на 30 сторінці закінчував – «Улісс». Ну не подобається він мені.

Джерело: журнал «Книжкова Індустрія» (вперше матеріал був опублікований в № 6, липень-серпень 2011)

Видавничий дім Мещерякова
Код для блогу

Вадим Мещеряков: «Шукаю партнера. Основна вимога — любов до дітей і чесність»

Не так багато в російському книжковому бізнесі людей, які здатні дивувати не лише читачів, але і професіоналів. Один з таких людей — генеральний директор «Видавничого Дому Мещерякова»

Прочитати повністю Kidreader.ru

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here